Наталия Гебдовская

Из автобиографической книги Н.А. Гебдовской "Андромаха":

"Я родилась в далёком Харбине. Потом меня несколько раз вызывали в партийные органы и спрашивали: Почему я родилась в Харбине? Это же Китай! Но в 1910 году это была Россия. Мой отец, поляк Гебдовский Александр Феликсович, был фельдшером. Военная служба занесла его в Китай, а маму, красавицу полтавчанку Одарку Музыченко - счастливая мечта заработать себе на приданое. Они познакомились в любительском драмкружке. Через год у них появилась я. А ещё через год родители переехали в Полтавскую область к маминым родителям в село Верхояровку. Так я стала украинкой на всю жизнь."

"Первую серьёзную статью о моей творческой жизни написала украинский кинорежиссёр Суламифь Цыбульник. Мы много лет были знакомы с ней, хорошо относились друг к другу, и вдруг приходит ко мне Мифа и начинает расспрашивать о моей жизни, о ролях, стихах. С какой это стати? Только потом я узнала, что она была в Березанском городском музее и увидела там уголок, посвящённый мне. Я даже не ожидала, что статья будет напечатана. Тем не менее, в газете "На экранах Украины" (8 марта 1982 года) появился очерк "Сорок судеб за одну жизнь", где Мифа писала:
"Бывает так: много лет знаешь человека, он живёт рядом с тобой, привыкаешь к нему и вдруг наступает мгновение, когда ты видишь его как будто впервые, и тебя поражает его необычайность, исключительность его личности. Прошло много лет, прежде чем я увидела актрису Наталию Гебдовскую по-новому и меня удивила её личная судьба... Ни для кого не секрет, что каждая женщина стремится быть молодой, красивой, привлекательной. Тем более актриса. Бывало, никто из студенток не хотел играть пожилых женщин, бабушек, а Наталья Гебдовская, наоборот, охотно играла эти роли. Она даже не представляла себя героиней, её привлекали образы простых женщин, матерей, за плечами которых тяжёлая трудовая жизнь, исполненная испытаний, тревог за судьбу своих детей, судьбы тружениц, усилиями которых возделываются нивы и воспитываются поколения. Если бы соединить все сорок, сыгранных Н.Гебдовской в кино небольших ролей в одну киноленту, это, наверное, был бы чрезвычайно интересный фильм о женщине-труженице..."

Наталия Гебдовская:

Райдуга

Во время войны кинофильм "Радуга" М. Донского с участием Г. Клеринга и Н. Ужвий снимался в Ашхабаде.

О партизанко, пісне лебедина!
Несеш маля над прірвою, снігами,
Із дулом в спину, босими ногами
Через часи ступаєш ти, - вістимо,
Скорботу віку вічно ти нестимеш...

Утратам тим ми дивимось в обличчя,
Й чим далі ті роки - до серця ближчі.
Ті ашхабадські ночі й досі з нами,
Де у боях, кривавих круговертях,
Народ народжував своє безсмертя!

Из раздела "Биография":
Эта маленькая книжечка стихов Натальи Гебдовской была издана в Киеве за счёт самой актрисы накануне 1993 года. Несколько стихотворений из неё:

***
Пам'яті тих, що загинули у найтяжчому році війни -
в сорок першому.
Мій чоловік актор, режисер А.Летичевський,
працював у Києві, був знятий з військового обліку,
але, як тільки налетіла війна, у день свого народження,
28 червня 1941 року, добровільно пішов на фронт.
І не повернувся...

Налетіла війна, ще небачена, -
Не пізнала її здаля.
Тільки сила моя нерозтрачена
На цей берег мене звела.
Я не знаю, чи бачила зблизька я,
Чи мені тільки так здавалось:
Небо й землю орала блискавка,
Як причинна вона реготала...
І тепер, коли серце поранене
Про надію блага в майбутнє,
Не змирюсь, що немає коханого,
Його долі і його суті.
...А вітри такі світлі, прозорії,
Така темна від них вода,
Не відбились ні місяць, ні зорі в ній -
Тільки вітер її гойда.
З нею схожа моя біда...


Заповітна сукня

Навесні 1941 року чоловік
подарував мені концертну сукню,
і я все життя виступаю в ній.
А він так і не повернувся з боїв.

В протиріччях я часу не гаю:
Хай сльоза осяяням пече.
Заповітну сукню одягаю -
Всесвітом спадає на плече.
О, мої тремтіння і видіння,
Треба підніматись до небес,
На Голгофу йти, на воскресіння
Стежкою незнаних ще чудес.
Голос твій в мені вселенське будить,
Падаєш зірницею вночі -
Я довіку із тобою буду
Поділяти радощі й плачі.
Ти, у мене в пам'яті єдиний,
В долі на краю допоможи
Виступить у найсвітліші днини,
Відчуттями радощів прожить.
Твій дарунок, що перед війною
Радість щиру і любов таїв,
Обпіка безсмертя таїною
І голубить поглядом твоїм...

Іще Довженко говорив:

"Низький поріг страждань і болю,
Коли себе не бережеш".

Не нарікаючи на долю,
Роботу сієш, долю жнеш.

Щоразу серце розривалось
На часточки - і так жило,
І що б з людьми не відбувалось -
Небайдуже мені було.

Та як би серце не боліло,
Жила без слів і утішань,
Тому-то в юності сивіла
Коса, і глибшала душа.

Страждала, скрипкою звучала,
Немов її торкав смичок...
На сцені в двадцять п'ять я грала
Вже матерів, а не дочок.

І ось тепер, стара і сива,
Я граю виключно бабусь,
Та є в моїх бабусях сила,
З якою вмерти не боюсь...

Вы не представляете как мне в фильме было жаль эту бабушку...

Снималась в фильмах "Иван" (1932), "Молодость" (1934), "Щорс" (1939), "Трактористы" (1939), "Годы молодые" (1942), "Как закалялась сталь" (1942), "Радуга" (1943), "Непокоренные" (1945) и других...